Блог Рубан Тетяни Миколаївни: ПРАВЕДНИК НАРОДІВ СВІТУ

ПРАВЕДНИК НАРОДІВ СВІТУ - УСТИНІЯ ІВАНІВНА ПЕТРЕНКО

Цього року людство відзначає 70-річчя Перемоги над нацистською Німеччиною, але і через сімдесят років актуальними є вивчення проблем воєнного лихоліття. Імена багатьох героїв дійшли до нашого часу. Вдячні нащадки згадують їх, пишаються їхніми подвигами, увіковічують в художніх творах, кінофільмах. Але й надалі залишається безліч білих плям тієї страшної війни. Трагічною сторінкою війни була доля євреїв. Знищення єврейського народу в період Другої Світової війни отримало назву Голокост (Шоа). Переважна більшість українців негативно ставилася до Голокосту. Однією з форм українського руху опору гітлерівському геноцидові було рятування євреїв, які, за планами нацистів, підлягали цілковитому знищенню. Людей, які рятували чуже життя, наражаючи себе на смертельну небезпеку, історик М. Коваль назвав тими, «хто зберіг честь нації». За біблійними традиціями їх ще називають праведниками. На честь українців, які рятували євреїв від винищення у Єрусалимі висаджують дерева, а самих героїв нагороджують ізраїльськими медалями «Праведник народів світу».

З роками актуальність дослідження Голокосту в світі постійно зростає, а в Україні за популярністю серед істориків вона вже давно стала у ряд із такими темами як, Голодомор 1932–1933 рр. та Українська революція 1917–1921 рр. Винищення нацистами близько шести мільйонів євреїв напередодні та під час Другої світової війни, масові вбивства, знущання та приниження людей за єдиною ознакою – фактом приналежності до єврейської національності являє собою одну з найважливіших складових частин історії України періоду Другої світової війни. Мова йде про виключну трагедію ХХ століття. Маючи багато спільного з іншими геноцидами, Голокост є унікальним у тому, що вперше цілий народ був приречений на тотальне, без винятків, знищення.

Європейська історіографія історії Праведників народів світу добре відома. На початку 2012 р. відбулася презентація фундаментальної Енциклопедії Праведників народів світу, яку видав Яд Вашем. Є дослідники, які працюють над цією темою в Білорусі (І. Герасимова, К. Козак, Є. Розенблат та ін.), в Росії (І. Альтман).

Коло дослідників українських Праведників нешироке: М. Феллер та С. Єлісаветський, які пішли від нас; сучасні дослідники Ж. Ковба (їй належить відома робота «Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки «остаточного розв’язання єврейського питання»), а також Ф. Винокурова, А. Гончаренко, І. Левітас, М. Тяглий та деякі інші. Низка ізраїльських учених (Я. Сусленський, Ш. Редліх) також публікували дослідження про Праведників народів світу на землях України.

Вивчення німецької політики щодо євреїв можна умовно розділити на два етапи. По-перше, радянська історіографія, по-друге, українська, сучасна історіографія. В післявоєнний період місцева преса не приділяла великої уваги питанню Голокосту і жодних свідчень про жінку – Праведника народів світу. З розпадом Радянського Союзу почався новий період у вивченні Голокосту, долі Праведників народів світу, Праведників Бабиного Яру та Праведників України, розширилася тематика та напрями досліджень. Наукові праці стали максимально об’єктивними. Геноцид проти єврейського народу на Ніжинщині, участь євреїв в боротьбі з фашизмом, висвітлено в працях М. А. Меня, В. М. Ємельянова, В. М. Фінкельштерна, Я. Б. Сокольського, В. С. Шоходька. Результати їх досліджень в різні роки висвітлювалися на шпальтах місцевої преси, публіцистичних видань, але ці публікації носили описовий, публіцистичний характер. Це не дозволяло глибоко розкрити сутність проблеми. На даний момент з’являються тільки поодинокі статті з історії окремих людей, які вижили в період Голокосту, були учасниками підпілля, воювали в рядах Червоної армії, рятували євреїв в роки окупації тощо.

Такою героїнею була наша односельчанка, звичайна українська жінка, Устинія Іванівна Петренко. За життя ми знали її як бабусю, яка в роки війни врятувала від переслідувань двох дівчаток єврейської національності. І тільки після присвоєння Устинії Іванівні звання «Праведник народів світу» дізналися про неймовірну історію її життя, яка претендує на відтворення в кінострічці. В ній переплелися важливі людські якості: прагнення до самозбереження та виживання, людяність і небайдужість, гуманність та толерантність.

Народилася Устинія Петренко в далекому 1908 році. В сім’ї селянина, трударя виховувалося чотири доньки. Дружньою була родина, працьовитою.

Закінчила Устя Шатурську семирічну школу. В 15 років пішла працювати в селянське господарство, пізніше, колгосп імені Чкалова. Була різноробочою в колгоспі. Та найбільше вона любила працювати на своєму полі.

1930-го року Устинія вийшла заміж за односельця Михайла Петренка. Перейшла жити в родину чоловіка, де разом з батьками Михайла проживав і його молодший брат Василь, 1922 року народження.

Здавалося молода, закохана дівчина починає нове щасливе життя. Насправді ж Устинію чекали безкінечні випробування, втрата, горе.

30-ті роки, голодні й холодні для всього людства, не обминули і Устину родину. Один за одним помирають батьки чоловіка, Сава та Хима. Вони любили невістку і добре до неї ставилися. Устя з почестями поминає стареньких, не знаючи, що смерть ще надовго залишиться у їхньому будинку. Брат Михайла Василь залишився жити в родині. Устя піклується і доглядає за ним як за рідним.

За роки подружнього життя Устинія народила семеро діток, четверо з яких померли маленькими.

Підкосило це Устю. Змарніла, посивіла, аж постаріла. Та не втрачала надії, що хтось з діток все ж таки виживе.

В 40-му році, після народження донечки, від тяжкої хвороби помирає чоловік Усті Михайло Петренко. Залишається молода вдова з трьома дітками на руках. Починається війна…

15 вересня 1941 року Ніжин окупували фашисти. Гітлер, ще тільки плануючи наступ на СРСР, однозначно негативно розцінював і більшовизм і євреїв. Тому німецькі окупанти, увірвавшись до Ніжина, спочатку шукали комуністів і комсомольців, а потім добралися і до євреїв. Їм було наказано одягнути спеціальні пов’язки й зареєструватись у місцевій поліції. Німецьке командування намагалося відокремити євреїв від іншого населення, відібравши у них всі права на свободу. Нелюдські умови окупаційного режиму передбачили повну ізоляцію євреїв від оточуючого населення. Цим самим унеможливилися спроби будь-якої допомоги євреям [24]. За планами нацистів єврейський народ повинен бути знищений від стариків до немовлят. Якнайшвидше намагалося виконати вказівки німців місцеве управління, створене окупантами. У Загальному районному указі №1 щодо організації органів влади та життя на окупованих територіях зазначається: «17. Боротьба з жидами:

1) Всіх жидів негайно зняти з роботи по всіх установах та підприємствах.

2) Негайно закрити всі жидівські підприємства та магазини.

3) Зареєструвати всіх жидів (список подати в Комендатуру).

4) Після реєстрації всі жидівські сем᾿ї, чоловіків, жінок та дітей під охороною Укр. Поліції привести до м. Ніжина для призначення на роботу» [17].

Одночасно фашистська пропаганда переконувала місцеве населення, що вона буде боротися і з більшовиками, і з жидами. Ось про що свідчить черговий наказ Ніжинського міського самоуправління: «Громадянам міста Ніжина і району забороняється брати під охорону будь-яке майно, яке належить жидам…Усі жиди, які мешкають на терені Ніжина та району, які ще не зареєструвалися, повинні негайно це зробити…У разі ухиляння будуть вжиті суворі заходи – розстріл» [47]. До міста добиралися кияни, яким вдалося втекти. Вони розповідали про жахи Бабиного Яру. Чи розуміли ніжинські євреї на що вони приречені? Мабуть не всі і неповною мірою. У пам’яті багатьох були спогади про лояльне ставлення німців у роки Першої світової війни. Та і повірити у страшні жахи, до яких вдавались німці було дуже важко, адже радянське керівництво нічого не розповідало про звірства нацистів у Європі. Сподіватись на допомогу інших, коли будь-яка допомога з боку мешканців міста каралась розстрілом, було неможливо. Всі розпорядження німецької влади та призначених ними місцевих органів врядування зводилися до залякування людей найжорстокішими карами за найменшу спробу полегшити долю приречених на смерть і муки євреїв. Тому навіть спроба допомогти – це вже був вчинок героїчний. Така людина смертельно ризикувала життям не тільки своїм, але й своєї родини. Героїзм не може бути масовим явищем, і тому тим більш величним стає подвиг людей, які наважувалися в силу різних мотивів рятувати євреїв, у той час як більшість населення займала позицію сторонніх спостерігачів, хоча подумки й могла співчувати своїм колишнім сусідам, друзям, однокласникам тощо. І хоча в Україні на захист євреїв стало безліч українців, але й знаходилися ті, які намагалися нажитися на чужій біді.

До знищення єврейського населення гітлерівці готувалися планомірно. У Ніжині на Чернігівщині вбивства проходили 6 листопада. Євреї отримали наказ прибути на центральну площу міста. Звідси й почався трагічний похід у вічність. Скорботна колона направилася на окраїну міста. За свідченнями очевидців у колоні було близько п’ятисот чоловік, частину євреїв привезли на машинах. П’яні поліцаї погрожували кожному, хто приближувався до неї. Ті, хто спробував втекти, миттєво були застрелені. Та все ж деякі жінки, разом з дітками, змогли вирватися з тієї колони. Розстріли проводилися і після шостого листопада 1941 року. До Ніжна звозили євреїв з сіл району, Бобровиці, Носівки, розстрілювали біженців з інших міст, в тому числі і Києва. Масові розстріли у Ніжині проходили на території цегельного заводу. Скромний пам’ятний знак, встановлений після війни, нагадує про страшні злочини проти багатостраждального єврейського народу. Під час розстрілів загинула Рахіль Медведєва.

В Шатурі люди всі знають один одного та й новини розповсюджуються миттєво: фашисти вже взяли Ніжин, створені органи нової влади, багато полонених, розстрілюють і грабують…

В 41-му році через наше село пройшли німці. Одним з головних завдань гітлерівців з самого початку окупації українських земель була організація органів влади. В Шатурі вони почали формуватися відразу після захоплення німцями. «Загальний районний наказ №1» передбачав: «… призначити старост з людей політично благонадійних, які ні в чому поганому не були замішані та можуть цілком справитись з покладеною на них роботою» [8]. Наказ регламентував всі сфери життя і діяльності жителів, навіть мову: «На всіх установах і підприємствах повинні бути вивішені вивіски німецькою та українською мовами, на всіх заїздах і виїздах сіл встановити вивіски з написом назви села нім. та укр. мовами». Населення з тривогою очікувало окупантів. Та на диво все пройшло тихо. Розгромів не було. Великої шкоди людям вони не завдали. Колгосп працював як і раніше. Німці зробили перепис всього населення, тваринницької ферми колгоспу і особистих господарств. Окупанти слідкували за системою щеплень для скота. Григорія Яковича Варуху призначили старостою села. Сільська управа відповідала за стан справ на селі. Її повноваження були досить широкі. Фактично, вона представляла інтереси військової адміністрації та відповідала за впровадження в життя наказів і директив німецького командування. В той же час, органи місцевого управління повністю залежали від окупаційної влади, підкорялися їй та виконували всі постанови. У багатьох наказах і розпорядженнях місцевої влади зазначалося: «На підставі розпорядження німецького командування…», «Згідно розпорядження польового коменданта…».

В ці тривожні дні темної вересневої ночі 1941 року обережно постукали у вікно будинку Устинії Іванівни [39]. Вона відгукнулась і почула у відповідь знайомі голоси, відкрила двері, впустила в будинок. Це були дві сестрички, доньки знайомої жінки-єврейки Рахіль Медведєвої із Ніжина. Звали дівчат Соня і Вєра. Надавати допомогу євреям було надзвичайно важко ще й тому, що робити це доводилося в умовах найсуворішої конспірації: адже навколо було чимало осіб, які могли донести про це поліції. Перш за все це були люди з антисемітськими переконаннями. Яких, на жаль, також виявилось немало. Форми допомоги та порятунку були найрізноманітніші. Нагодувати єврея, переховати втікача з гетто або табору, взяти до себе єврейську дитину і виховати її, перевести через кордон, дістати фальшиві документи – ось далеко не повний перелік цих форм [33]. Наражаючись на смертельну безпеку, прості українські громадяни рятували євреїв.

Світова історія ще не знала таких жахливих масових страт, такої безжалісності до жертв, якими відзначалися дії гітлерівців щодо євреїв. Свідчать про це спогади очевидців, документи в музеях, архівах. Знайшлося в Україні чимало людей, які вважали своїм людським (або християнським) обов’язком допомогти безневинним жертвам ненависті. Вони не злякалися страшної нацистської окупаційної машини і виступили проти неї. З перших днів окупації нова влада нав’язала власні правила поведінки та регламентацію життя місцевому населенню. Визначався цивільно-правовий статус євреїв як «не арійців». Це відразу позбавляло єврейське населення навіть тих обмежених прав, які мало місцеве населення інших національностей. Дискримінаційні заходи стосувались усіх сфер життя євреїв.

За загальним німецьким планом знищення євреїв повинно було здійснюватись в унісон з територіальною експансією і поневоленням місцевого населення і було оформлено в якості стратегічних, ідеологічних та політичних завдань з боку нацистського керівництва [34].

В роки війни за переховування або укривання комуністів, євреїв, радянських офіцерів загрожувала смерть і рятівникам, і врятованим. Та Устинія Іванівна, ризикуючи власним життям та життям своїх маленьких дітей, все ж таки залишає сестричок у себе. До всіх тяжких поворотів долі додається щоденна тривога і смертельний ризик.

По селу ходили чутки, що в одному з будинків ховаються єврейські дівчата. Коли на подвір’ї з’явився староста Григорій Якович, Устинія Іванівна злякалася, адже ховала дівчаток на печі, закидавши ганчір’ям, подушками. Почувалися сестри захищеними, та все ж боялися обшуку. Староста заспокоїв рятівницю-господиню, та ще й неочікувано, запропонував свою допомогу. Домовилися, що Устинія Іванівна буде брати з собою чорняву Вєру на роботу в колгосп. Григорій Якович пообіцяв, якщо буде якась загроза, він обов’язково попередить. І він дійсно виконував свої обіцянки. Жінка переодягла дівчат у вишиті сорочки. Запинала хустки на голові так, щоб не видно було їх обличчя. Інколи, коли відправляла дівчат на колгоспне поле, забруднювала обличчя для маскування. А коли хтось чужий заїздив у село з перевірками, староста попереджав. Тоді дівчата не виходили на вулицю, або й зовсім втікали з села та переховувалися в лісосмугах. Коли ставало все спокійно староста приводив біглянок знову до Устинії Іванівни.

Крім старости села німецька влада призначала на місцях працівників поліції, так званих в народі поліцаїв. В основному це були прибічники окупантів. В Шатурі поліцаї були місцевими.

Про переховування євреїв у Устинії Петренко знали не всі жителі села. Відомо було тільки те, що вона прийняла до себе дітей-сиріт знайомої жінки. Можливо хтось здогадувався, що дівчата, онуки єврея Янкеля Беркова Богречевського, який проживав на території Шатури в дореволюційний період. Важко припустити, щоб могло статися, якби про Медведєвих дізналися поліцаї. Скоріш за все це була б смерть не тільки єврейкам, а й всій родині Петренко.

Дворська Ніна Михайлівна розповідала, що і в її мами переховувалися євреї. Але вона побоялася залишати їх на довго через те, що хтось з селян міг донести місцевим поліцаям.

Проста сільська жінка-трудівниця з трьома малими дітьми довгий час переховує єврейських дівчат. З’ясовані основні причини цього подвигу: людяність, толерантність, турботливість. Пережиті Устею втрати власних чотирьох дітей. Смерть чоловіка. Фактично, вона залишається на одинці зі своїми бідами, проблемами. В такі хвилини смутку, розчарувань, безвиходу людина або ж втрачає сенс життя, або ж реалізує себе в допомозі ближньому. Можемо припустити, що саме в такий момент Утининого життя і з’являються обездолені єврейки. Тим більше, самі ж дівчата знаходилися в такому ж емоційному стані, такому ж безвиході. Їхньому життю загрожувала реальна смерть. Вони втратили обох батьків. Їх народ підлягав цілковитому знищенню. Переплелися дві життєві дороги Устинії Іванівни та Соні і Вєри Медведєвих в потрібний для обох сторін час. Вчинок жінки героїчний. Вона ж вдячна цим дітям, що врятували її. Так і жили однією родиною, підтримуючи один одного все життя Соня, Вєра і їх мама Устя.

Дівчатам пощастило, що вони потрапили під опіку прекрасних людей, сміливих та добрих. Староста села допоміг Устинії Петренко врятувати їх. Сестри стали рівноправними членами сім’ї мами Усті. Вони це відчували всю війну і в післявоєнний час. Устинія Іванівна ставилася до них як до рідних дітей. Молодша Вєра називала свою рятівницю мамою майже з перших днів перебування в Шатурі.

Війна закінчилася, дівчатка-єврейки влаштовували своє життя. Проживали в місті Ніжині, та майже кожні вихідні приїздили до Устинії Іванівні в гості. Допомагали по господарству. А коли їхня рятівниця була вже старенькою – мили ноги, в знак своєї пошани та любові.

Відмінності між різними країнами Європи, де нацисти намагались реалізувати план «остаточного вирішення єврейського питання», зумовлювались різними способами дії гітлерівської «машини знищення», різними формами адміністративного управління, історичними традиціями, рівнем впливу на єврейські общини, ставленням нацистів до населення окупованих країн, ступенем небезпеки для рятівників євреїв; усі ці та інші чинники впливали на ставлення місцевого населення до євреїв у кожній країні, зокрема й на теренах України [22].

Загалом місцеве населення України в ставленні до Голокосту (Шоа) можна розділити на кілька груп:

– вбивці та їхні поплічники;

– сторонні спостерігачі нацистських злочинів — у сучасній західній історіографії їх називають «bystanders» (з англ. — спостерігачі, свідки);

– рятівники євреїв, Праведники народів світу.

Щодо походження вислову «Праведник народів світу» то його слід шукати в давньоєврейській історії. У Талмуді це той, хто дотримується семи заповідей Ноя, і не припускається гріха.

Сьогодні Праведниками народів світу називають тих людей, які виявили співчуття до єврейського народу. Саме поняття «праведник» відображає етичну істину, закладену в Танасі і Талмуді, сенс якої полягає в тому, що, розглядаючи питання про цінність життя, єврейські мудреці підкреслювали, що життя кожної людини – це цілий світ; вбивця губить не лише життя єдиної людини, а й тих, хто не зможе стати її нащадками. Тому рятуючи одну людину, рятівник дає вижити і його потомству [23].

У «Яд Вашемі» є спеціальний відділ, який розшукує Праведників світу, збирає документальні матеріали про них звідусіль. Звання Праведника народів світу присуджується спеціальною комісією Яд Вашему. За даними організації найбільше Праведників виявлено у Польщі, Нідерландах, Франції і Україні. Одна з особливостей списків Праведників Яд Вашему полягає в тому, що каталог пошуків складений не за етнічними особливостями, а по країнах. Робота у цьому напрямку продовжується.

Кожного віднайденого «праведника» нагороджують медаллю з написом івритом «Рятуючи хоча б одне життя, рятуєш світ», його ім’я також викарбовують у Саду Праведників у Єрусалимі.

Незважаючи на великий суспільний інтерес та громадське й моральне значення проблеми, феномен Праведників народів світу є одним з найменш досліджених аспектів історії Голокосту. Це стосується, зокрема, виявлення та уточнення фактів про кількість Праведників у різних країнах та в Україні, про чисельність євреїв, врятованих від нацистського геноциду тощо. Якщо є дані про врятованих у Бельгії (26 000), Нідерландах (16 000), Данії (7200) та інших західноєвропейських країнах, то в нашій країні-сусідці Польщі ці показники варіюються від 25 000 до 45 000 чол.. На Україні, станом на 1 січня 2015 року Праведників світу нараховують 2515 чол.

Існує певний порядок, процедура присвоєння почесного звання. Врятовані надсилають свої заяви-свідчення про врятування. Євреї, які живуть в інших країнах, звертаються в ізраїльське посольство чи консульство. Заяву-свідчення врятованої особи підтверджують два свідки. Документи розглядає спеціальна комісія, до складу якої входять представники Яд Вашему, історики, юристи, люди, які самі пережили Катастрофу.

Комісія застосовує сім основних критеріїв при визнанні тієї чи іншої людини Праведником народів світу:

1) людина, що претендує на звання Праведника має бути неєврейського походження, яка особисто намагалася врятувати хоча б одного єврея незалежно від того, чи вдалося їй це зробити;

2) акт порятунку мав місце в роки Голокосту, коли євреям не було куди діватися і ні на кого було покластися;

3) порятунок євреїв був для самого рятівника ризиком для власного життя;

4) допомога надавалася безкоштовно та безкорисливо, без зайвих умов;

5) рятівник при врятуванні виявляв гуманне ставлення до врятованого;

6) під час, до і після порятунку рятівник не знущався та не завдавав зла євреям;

7) наявність достовірних посвідчень (посвідчення врятованих або документи, що підтверджують факт порятунку євреїв).

Спілка євреїв на Україні дуже добре опікувалася тими людьми, які під час війни допомагали євреям, рятуючи їм життя. Про Петренко Устинію Іванівну згодом дізналася вся Україна. 23 березня 1998 року їй було присвоєне почесне звання «Праведниця миру». Вручена грамота та медаль. Стареньку навіть знімав телеканал 1+1 та показували по телебаченню. У грамоті зазначається: «Присвоюючи Вам звання «Праведник народів світу», ми високо оцінюємо Ваш подвиг і складаємо нашу вічну подяку за те, що в лихі часи минулої війни Ви виявили християнське милосердя та доброту і, незважаючи на ризик втратити власне життя та життя Вашої родини, врятували євреїв, які були приречені на загибель. Єврейський народ ніколи не забуде Ваш благородний вчинок і буде передавати Ім'я Ваше із покоління у покоління як приклад високої людяності та злагоди між нашими народами. Український народ, гордістю якого Ви є, може пишатись Вами. Ми схиляємо перед Вами свої голови».

За іудейськими традиціями наявність навіть одного Праведника в селі чи місті, країні укріплює її благополуччя, а наявність декількох роблять долю прихильну до кожного, в тому числі і до грішників.

З присвоєним званням Устинія Петренко прожила ще 5 років. Вони нажаль нічим не відрізнялись від її попереднього життя. Ми так мало про це знали і так мало приділяли їй уваги. Померла Устинія Іванівна 20 квітня 2003 року. Похована на місцевому кладовищі.

29 вересня 2015 року відбувся фінал міжнародного конкурсу творчих робіт учнів, студентів та вчителів «Уроки війн та голокосту – уроки толерантності» за сприянням Міністерства освіти і науки України. Цього року фінал проводили на Буковині в місті Чернівці. Чернігівщину представляли лише двоє конкурсантів. Це директор школи зі Щорса та я – вчитель географії Шатурського ЗНВК Тетяна Рубан. Я виступила з доповіддю про Устинію Іванівну Петренко – Праведника народів світу. В результаті – друге місце на міжнародному конкурсі і про нашу героїню, Устинію, дізнається Україна.

Джерела та література

1. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–4362, оп. 3, спр. 1.

2. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–4362, оп. 3, спр. 3.

3. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–4362, оп. 2, спр. 26.

4. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–4362, оп. 1, спр. 9.

5. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–4365, оп. 1, спр. 44.

6. Державний архів Чернігівської області, ф. 343, оп. 1, спр. 29.

7. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–4365, оп. 1, спр. 181.

8. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–4441, оп. 1, спр. 1.

9. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–4441, оп. 1, спр. 5.

10. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–4441, оп. 1, спр. 6.

11. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–4441, оп. 1, спр. 7.

12. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–4441, оп. 1, спр. 11.

13. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–5283, оп. 3,3, спр. 11.

14. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–5283, оп. 3,3, спр. 160.

15. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–5283, оп. 3,3, спр. 478.

16. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–4461, оп. 1, спр. 2.

17. Державний архів Чернігівської області, ф. Р–4441, оп. 1, спр. 1.арк.1

18. Архівні матеріали Шатурської сільської ради.

19. Сімейний архів Дерезенка М. Г.

20. Сімейний архів Романченко О.М.

21. Сімейний архів Сірика В. А.

22. Альтман И. А. Холокост и еврейское Сопротивление на оккупированной территории СССР / Альтман И. А. — М. : Холокост, 2002. — 320 с.

23. Арад Ицхак. Катастрофа евреев на окупированных териториях Советского Союза (1941-1945) / Центр «Ткума». – Днепропетровск, 2007. Центр «Холокост». Москва, 2007. – 900 с.

24. База данных Праведников народов мира Украины : [Электронный ресурс] / Яд Ва-шем. — Режим доступа : http://db.yadvashem.org/righteous/search.html?language=ru. — Название с экрана.

25. Беркгоф К. Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою : авториз. пер. з англ. / Беркгоф К. — К. : Критика, 2011. — 455 с.

26. Вінокурова Ф. Відображення в документальних джерелах ДАВО участі представників релігійних конфесій у порятунку євреїв, які пережили Голокост на території Вінницької області /

27. Ф. Вінокурова // Проблеми історії Голокосту : науковий журнал. — Випуск № 4. — Дніпропетровськ : Ткума, ПП Ліра ЛТД, 2007. — С. 114–126.

28. В’ятрович В. Ставлення ОУН до євреїв: формування позиції на тлі катастрофи /В’ятрович В. — Львів : Мс, 2006. — 144 с.

29. Гогун А. Сквозь призму документов завоевателей / А. Гогун, В. Гинда // Голокост і сучасність : науковий часопис. — 2011. — № 1 (9). — С. 109–121. — Рец. на кн. : Лауер В. Творення нацистської імперії та Голокост в Україні / Венды Лауер ; пер. з англ. С. Коломійця, Є. Ровного. — К.: Зовнішторгвидав України; Український центр вивчення історії Голокосту, 2010. — 368 с.

30. Гончаренко О. М. До питання про участь місцевого населення у порятунку євреїв на території райхскомісаріату Україна (1941–1944 рр.) / О. М. Гончаренко // Український історичний журнал. — 2010. — № 1. — С. 128–141.

31. Гутман И. Катастрофа и память о ней / И. Гутман, Н. Галиль ; пер. с иврита З. Копельман, Я. Синичкин. — Иерусалим : Яд Вашем, б/г. — 292 с.

32. Історія міст і сіл України. Чернігівська область. – Київ. – 1972.

33. Кабанчик І.Б. Історія скорботи та героїзму / І.Б. Кабанчик // Методичний посібник з історії Голокосту. Українська бібліотека Голокосту. – 2004. – 95 с.

34. Кабанчик І.Б. Евреи в Украине / І.Б.Кабанчик // Учебно-методические материалы. Днепропетровск. – 2004. – 231с.

35. Книга Праведников / сост.: И. А. Альтман, А. Е. Гербер, Д. И. Полторак. — М. :Холокост : МИК, 2005. — 128 с.

36. Кудрицький А. В. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – Київ. – 1990.

37. Левитас И. Праведники Бабьего Яра : сборник научных трудов / Левитас И. —К. : Еврей. совет Украины : Память Бабьего Яра, 2001. — 255 с.

38. Маринович М. Постать Митрополита Шептицького у нелінійному просторі історичного часу / М. Маринович // Проблеми історії Голокосту: науковий журнал. — Випуск № 4. — Дніпропетровськ: Ткума, ПП Ліра ЛТД, 2007. — С. 81–87.

39. Моисей Мень. Евреи Нежинщины 1941 – 2005 гг./Нежин. – 2006 – 295с.

40. Морозова Г. Єврейські погроми на Чернігівщині у 1918 – 1921 роках . / Г.Морозова // Сіверянський літопис. – 2000. – № 6. – С.116 – 117

41. Науковий журнал Українського інституту вивчення голокосту «Ткума». №6

42. Ніжинська міськрайонна благодійна організація «Благодійний фонд «Ніжен». Місто Ніжин 1917-2007. Бібліографічний покажчик.// Ніжин. – 2010- с. 549.

43. Ніжинщина: навч.посіб: [містить різноманітну інформацію про історію, природу, населення, гос-во міста та району, сучасний стан економіки, перспективи розвитку] / упоряд. М.О.Барановський, В.О.Барановська, І В Смаль та ін.. – Ніжин: Вид-во НДПУ

ім.. М.Гоголя, 2004. – 174 с.

44. О Праведниках : [Электронный ресурс] / Яд Вашем. — Режим доступa :http://www1.yadvashem.org/yv/ru/righteous/about.asp. — Название с экрана.

45. Палдиэль М. Праведники Народов Мира в годы Катастрофы : [Электронный ресурс] / Палдиэль М. — Режим доступа : http://www1.yadvashem.org/yv/ru/education/

46. Праведники народов мира: [Электронный ресурс] / Яд Вашем. — Режим доступа: http://www1.yadvashem.org/yv/ru/righteous/statistics.asp. — Название с экрана.

47. Петренко Л. Ніжин: древній і завжди юний. Добірка матеріалів досліджень з історії, краєзнавства та топоніміки Ніжина за останні роки ХХ століття.//Ніжин. – 2004 - с.384.

48. Петренко Л. Ніжин: із глибини віків…Матеріали з краєзнавства Ніжина..//Ніжин. – 2008 - с.427.

49. Подольський Анатолій. Уроки минулого. Історія Голокосту в Україні / Анатолій Подольський. – РІА «БЛІЦ». – Київ, 2002. – 96 с.

50. Сапон В.Таємниці назви міст і сіл / В.Сапон. – Чернігів: Вид-во «Чернігівські обереги», 2005. – 64с.

51. Симоненко В. Єврейські погроми. / В.Симоненко // Євреї в Ніжині: наук. зб. – Ніжин, 2001. – Вип. ІІІ. – с. 82 - 92

52. Субтельний О. Історія України. – Київ: Либідь, – 1991.

53. Сусленський Я. М. Справжні герої: про участь громадян України у рятуванні єв-

реїв від фашистського геноциду / Сусленський Я. — К. : Україна, 1993. — 152 с.

54. Тяглий М. І. Праведники народів світу / М. І. Тяглий // Енциклопедія історії Ук-

раїни. — К.: Наукова думка, 2011. — Т. 8. — С. 475–477.

55. Щупак І. Я. Голокост в Україні: Пошуки відповідей на питання історії /Щупак І. Я. — Дніпропетровськ: Ткума, 2005. — 148 с.

56. Центр пам’яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Ніжинська сторона. Збірник релігійної історії та пам’яткознавства. //Випуск 18(21). – Київ. -2014. – с.223

Рубан Т. М. Праведник народів світу – Устинія Іванівна Петренко

У статті на основі комплексного аналізу матеріалів сімейного архіву Петренків, усних свідчень та спогадів очевидців, архівних матеріалів, опублікованих документів, здійснено спробу розкрити сутність політики гітлерівської Німеччини стосовно єврейського народу. Вперше здійснено дослідження про Праведника народів світу – Устинію Іванівну Петренко, уродженку села Шатури Ніжинського району Чернігівської області. Систематизовано біографічні дані. Підтверджено героїзм, людяність, небайдужість простої української жінки, у вчинку якої несвідомо виразилися біблійна любов до ближнього, політична толерантність і дружелюбність українського народу до євреїв.

Ключові слова: голокост, праведник, Яд вашем, толерантність.

Рубан Т.М. Праведник народов мира – Устинья Ивановна Петренко

В статье на основании комплексного анализа материалов семейного архива Петренко, устных показаний и воспоминаний очевидцов, архивных материалов, опубликованных документов, осуществлено исследования о Праведнике народов мира – Устинье Ивановне Петренко, уроженке села Шатура Нежинского района Черниговской области. Систематизированы биографические данные. Подтверждён героизм, человечность, неравнодушие простой украинской женщины, в поступке которой, бессознательно проявилась библейская любовь к ближнему, толерантность и дружелюбие украинского народа по отношению к евреям.

Ключевые слова: холокост, праведник, Яд вашем, толерантность.

Ruban T.M. The Righteous a mong the nations – Ustyniua Ivanivna Petrenko. In the article based on the complex analisys of materials of the familu archiver of the Petrenkos, oral evidence remenicance of viewers, archive materials, published documents the attent has been vealized to open the assent of the policy of Nazy German conformably the Hebrew nation. For the first time it has been made the achievement the Righteous amoug the nations Ustiniya Ivanivna Petrenko,native of Shatura village Nizhyn distriet. The biographical data has been systematized heroism, huminity, care a common Ukraibian woman have been confirmed in the actions it has been expressed the love to the neighbor, political tolerance and friendliness of Ukrainian nation to Herbew nation.

Key words: Holocaust, the Righteous, Yad Vashem, tolerauce, Shatura village

Резюме

Трагічною сторінкою війни була доля євреїв. Знищення єврейського народу в період Другої Світової війни отримало назву Голокост (Шоа). Переважна більшість українців негативно ставилася до Голокосту. Однією з форм українського руху опору гітлерівському геноцидові було рятування євреїв, які, за планами нацистів, підлягали цілковитому знищенню. Людей, які рятували чуже життя, наражаючи себе на смертельну небезпеку, історик М. Коваль назвав тими, «хто зберіг честь нації». За біблійними традиціями їх ще називають праведниками. На честь українців, які рятували євреїв від винищення у Єрусалимі висаджують дерева, а самих героїв нагороджують ізраїльськими медалями «Праведник народів світу».

Коло дослідників українських Праведників нешироке. Такою героїнею була наша односельчанка, звичайна українська жінка, Устинія Іванівна Петренко. За життя ми знали її як бабусю, яка в роки війни врятувала від переслідувань двох дівчаток єврейської національності. І тільки після присвоєння Устинії Іванівні звання «Праведник народів світу» дізналися про неймовірну історію її життя, яка претендує на відтворення в кінострічці. В ній переплелися важливі людські якості: прагнення до самозбереження та виживання, людяність і небайдужість, гуманність та толерантність.

15 вересня 1941 року Ніжин окупували фашисти. До знищення єврейського населення гітлерівці готувалися планомірно. У Ніжині на Чернігівщині вбивства проходили 6 листопада. Євреї отримали наказ прибути на центральну площу міста. Звідси й почався трагічний похід у вічність. Скорботна колона направилася на окраїну міста. За свідченнями очевидців у колоні було близько п’ятисот чоловік, частину євреїв привезли на машинах. П’яні поліцаї погрожували кожному, хто приближувався до неї. Ті, хто спробував втекти, миттєво були застрелені. Під час розстрілів загинула Рахіль Медведєва.

В ці тривожні дні темної вересневої ночі 1941 року обережно постукали у вікно будинку Устинії Іванівни. Вона відгукнулась і почула у відповідь знайомі голоси, відкрила двері, впустила в будинок. Це були дві сестрички, доньки знайомої жінки-єврейки Рахіль Медведєвої із Ніжина. Звали дівчат Соня і Вєра. Надавати допомогу євреям було надзвичайно важко ще й тому, що робити це доводилося в умовах найсуворішої конспірації: адже навколо було чимало осіб, які могли донести про це поліції. Перш за все це були люди з антисемітськими переконаннями. Яких, на жаль, також виявилось немало. Форми допомоги та порятунку були найрізноманітніші. Нагодувати єврея, переховати втікача з гетто або табору, взяти до себе єврейську дитину і виховати її, перевести через кордон, дістати фальшиві документи – ось далеко не повний перелік цих форм. Наражаючись на смертельну безпеку, прості українські громадяни рятували євреїв. Та Устинія Іванівна, ризикуючи власним життям та життям своїх маленьких дітей, все ж таки залишає сестричок у себе. До всіх тяжких поворотів долі додається щоденна тривога і смертельний ризик.

Особливу увагу рятівникам євреїв у період Голокосту приділяє Яд Вашем, ізраїльський національний центр пам’яті Катастрофи та героїзму. Одне з основних завдань Яд Вашем — від імені Держави Ізраїль та всього єврейського народу висловити вдячність тим неєвреям, які з ризиком для власного життя рятували євреїв від геноциду під час Голокосту. Таких героїв називають «Праведниками народів світу». Спілка євреїв на Україні дуже добре опікувалася тими людьми, які під час війни допомагали євреям, рятуючи їм життя. Про Петренко Устинію Іванівну згодом дізналася вся Україна. 23 березня 1998 року їй було присвоєне почесне звання «Праведниця миру». Вручена грамота та медаль. У грамоті зазначається: «Присвоюючи Вам звання «Праведник народів світу», ми високо оцінюємо Ваш подвиг і складаємо нашу вічну подяку за те, що в лихі часи минулої війни Ви виявили християнське милосердя та доброту і, незважаючи на ризик втратити власне життя та життя Вашої родини, врятували євреїв, які були приречені на загибель. Єврейський народ ніколи не забуде Ваш благородний вчинок і буде передавати Ім'я Ваше із покоління у покоління як приклад високої людяності та злагоди між нашими народами. Український народ, гордістю якого Ви є, може пишатись Вами. Ми схиляємо перед Вами свої голови».

The Resume

The destiny of Herbrew was the tragic site of the war. The Destruction of Herbrew during the Second World War was named Holocaust (Shoa). Most of Ukrainians had bad attitude to Holocaust. One of the forms of Ukrainian move of resistance to Nazy’s genocide was the survival Herbrew who, as Nazy planned, were doomed to mass destruction. People who saved the other’s lives were run upon themselves to mortal danger, M,Koval, the historian, called those “who saved the honour of the nation”. According to the Bible’s traditions they are called the Righteous. Trees are planted to the respect to Ukrainians, who saved Herbrew from destruction and those heroes are awarded Herbrew’s medals “The Righteous among nations”

From time to time the actual investigation of Holocaust in the world is constantly growing and in Ukraine for popularity among historians it came close to the theme such as Starvation in 1932-1933 and Ukrainian Revolution in 1917-1921 long ago. Destruction by Nazy about 6 million people before and during the Second World War, executions and humiliation people of the same identity in fact of belonging to Herbrew is one of the most important parts of History of Ukraine of XXth century. Having many similar aspects with other genocide of Holocaust is the unique in fact that for the first time the whole nation was doomed, without any exclusion, for destruction.

The area of investigators for the Ukrainian Righteous is not wide. Ustiniya Ivanivna Petrenko was such a hero, our native, a common woman from the country. During her life we called her grandma, who during the war saved two girls of Herbrew from a pursuit. And only after awarding Ustyniya Ivanivna the title “The Righteous among nations” we found out about the unusual history of her life, which is pretended to show it in the film. The important human qualities were coincided in her existence: attempt to take care for herself and survival, humanity and tolerance.

Nazy occupied Nizhyn in 1941. Nazy currently prepared to destruct Herbrew. In Nizhyn the execution was taken place on the 6^th of November. Herbrew was ordered to come to the central square of the town. From that place the tragic column started to eternity. The sorrowful marching column of people took the direction to the suburbs. For the witness of viewers about 5 hundred people were in this column, some of Herbrew were taken there by the lorries. Drinkable policemen frightened everyone who came close to her house. Those who tried to run away were shot at the moment. At that time Rahil Medvedeva died.

On those anxious days of the dark September’s night somebody knocked at the window of Usnyniya Ivanivna’s house. She replied and heard famous voices, she opened the door and

invited them enter the house. There were two sisters, the daughters of Herbew woman Rahil Medvedeva. Their names were Sonya and Vera. It was very difficult to support Herbrew, because it was done in the very strong conspiracy: and there were numbers of persons, who could tell the Police Station about it. For the first time those people were with anti-semitik convictions. Unfortunately there were too many of them. The forms of helping and survival were various in different ways. Here is not complete list about it: to feed Herbrew, to hide a furtive from hetto or camp, to take Herbrew’s children home and grow them up, to pass through the border, to get false documents, here is not a complete list of these forms. Running upon to the mortal danger the common Ukrainian citizens saved Herbrew. Inspite of this fact Ustiniya Ivanivna kept the sisters with her risking of her own life and the lives of her small children. Every day anxiety and mortal risk of her destiny combine with hard returns.

A common hard-working village woman was hiding Herbrew girls for a long time. It has been concluded the main purpose of this great deed: humidity, tolerance, care. Ustiniya felt a lot of the loss of her four children and the death of her husband. In fact she stays along with her troubles and problems. During this time of sorrow, disappointment, deadlock, a person either lose a sense for living or realizes himself in supporting a neighbor. We may suggest at this moment of Ustiniya’s life destitute Herbew girls turned out. And more of this the girls were in deep emotional condition, in such a deadlock. Their lives were frightened to the real death. They lost both parents. Their nation will be doomed to destruction. Two ways of lives of Ustiniya and Sonya and Vera Medvedevych interfaced in the real time for both sides. The action of this woman was of great deed. She is thankful for these children, who saved her life. They lived together as a family, Ustya, Sonya and Vera were supporting each other during the whole life.

Yad Vashem pays great attention to saviors of Herbrew during the time of Holocaust, It is the national center of the memory of the Disaster and heroism. The main task of Yad Vashem on behalf of Israel State and Herbrew nation is to give the great gratitude to those who are not Herbrew, who with the risk of their lives saved Herbrew from genocide during Holocaust. Those heroes are called “The Righteous among nations”. The unity of Herbrew in Ukraine took care very much about those people, who helped Herbrew saving their lives. All Ukrainians later knew about Petrenko Ustyniya Ivanivna. On the 23th of March 1998 she was awarded the honest title “The Righteous of the World”. She was awarded the certificate and the medal. This certificate reads: “Assigning You the title “The Righteous among nations” we are in great value of your great deed and give you our eternity gratitude that you during the bad times of the former war showed Christian charity and goodness, and in spite of having risk to lose your own life and the life of Your family you saved Herbew’s lives, who were doomed to distruction. Herbrew nation will never forget Your earnest action and will pass over Your Name from generation to generation as the example of high humidity and coexistence between our nations. Ukrainian people are very proud of You. We persuade our heads before You”.

Автор статті: Рубан Тетяна Миколаївна, вчитель географії Шатурського загальноосвітнього навчально-виховного комплексу «Школа – дитячий садок» І – ІІ ступенів, освіта вища, вища кваліфікаційна категорія, старший вчитель.

Блог Рубан Тетяни Миколаївни

ПРАВЕДНИК НАРОДІВ СВІТУ - УСТИНІЯ ІВАНІВНА ПЕТРЕНКО

Немає коментарів:

Дописати коментар